Футбольні мундіалі: від великого до смішного. Частина ХVІ. В ритмі реґі

16 листопада 1997 року. Кінгстон. 35 000 глядачів на «Національному стадіоні» моляться про перемогу над збірною Мексики, яка гарантує збірній Ямайки путівку на чемпіонат світу. Також вболівальники з нетерпінням чекали на вісті з Бостону, де США приймала Сальвадор. У випадку тріумфу янкі, Реґі-бойз виходили на чемпіонат світу, незалежно від результату поєдинку з мексиканцями. У кваліфікації до мундіалю Ямайка здолала дуже важкий і тернистий шлях, який включав у себе три групових раунди. В цих матчах Реґі-бойз вдома і на виїзді – то були дві різні команди. За межами рідного острова вони нагадували невинних овечок, які сподівалися на те, що вовки не будуть голодними та дозволять їм поїхати додому з чесно заробленим очком. А ось вдома Ямайка вже сама перетворювалася на хижака. Так, у другому відбірковому раунді Реґі-бойз навіть змогли розжитися скальпом Мексики. Ацтеки невдовзі помстилися, розтрощивши ямайців 6:0.

Вболівальники, які зібралися на «Національному стадіоні», не знали чого чекати від мексиканців, які вже гарантували собі поїздку до Франції. Оптимісти сподівалися на чергову фірмову перемогу 1:0, а песимісти чекали 0:6, реалісти ж покладалися на США, які вдома не повинні були залишити Сальвадору жодного шансу. Перші хвилини матчу показали, що сьогодні свято повинно бути на ямайській вулиці, оскільки мексиканці не збиралися стрімголов атакувати ворота Лоуренса. На 21-й хвилині стадіон ледь не вибухнув. Зовсім не тому, що Реґі-бойз забили. Хороші новини прийшли з США, де Макбрайд вразив ворота Сальвадору. На 49-й хвилині на трибунах розпочався карнавал – Хендерсон у Бостоні зробив рахунок 3:0. Після цього багатоголосий хор до кінця матчу скандував одне слово: «Франція! Франція! Франція!».

«Мені навіть зараз бракує слів, щоб виразити те, що я відчув тоді, коли пролунав фінальний свисток», – згадував голкіпер Лоуренс. Гравці та тренери господарів вирушили в погоню за Теодором Вітмором, який біг по полю з величезним ямайським прапором в руках. А на трибунах тривало справжнє божевілля: хтось танцював, хтось сміявся, а хтось плакав. «За своє життя я коментував дуже багато матчів, але ніколи не бачив нічого подібного. Як діти, так і дорослі відчували велич моменту. Ямайка вийшла на чемпіонат світу, а за 3 роки до цього вона вилетіла з Карибського кубку, поступившись Каймановим островам», – розповідав кореспондент BBC Гарт Крукс. Прем’єр-міністр Ямайки Паттерсон пішов ще далі та назвав 16 листопада 1997 року «найславетнішим днем в спортивній історії країни». 17 листопада влада зробила вихідним. Однак день закінчувався, а свято на вулицях тривало. В країні, яка давно хворіла легкою атлетикою, вибухнула справжня футбольна лихоманка. Уряд надав гравцям збірної халявні кредити на будівництво будинків. Поліція теж не стояла осторонь від святкувань. 16 та 17 листопада вона закривала очі на дрібні витівки вболівальників.

Ямайський тріумф мав двох батьків – президента федерації футболу Горація Баррелла та Рене Сімойнса. Горацій був з тої рідкісної породи людей, котрі добиваються успіху в усіх справах, за які беруться. Здобувши вищу освіту, Баррелл пішов в армію, дослужившись до капітана. Горацій мріяв про бізнес чи успішну військову кар’єру, але тут в його долю втрутився його величність випадок. Фанатичному прихильникові футболу полковнику Кену Барнсу (батько Джона Барнса) набридло дивитися на регулярні поразки команди міністерства оборони Ямайки. Горацій, звичайно ж, не зміг відмовити начальнику та несподівано для себе закохався в футбол. Результати команди пішли вгору. Акції Баррелла набирали вагу, і в 1994 році він очолив ямайську футбольну федерацію.

Коли Горацій на одній з перших прес-конференцій заявив, що в нього є мрія вивести збірну на чемпіонат світу, то журналісти вважали ці слова порожніми обіцянками. Однак, на відміну від багатьох своїх попередників, Баррелл не звик розкидатися словами. Горацій знав, що для втілення його нереальної мрії знадобляться величезні кошти, з якими в очолюваній ним федерації були перманентні проблеми. Але Горація не могла зупинити така дрібничка. Він був успішним підприємцем та викладав тисячі доларів зі своєї кишені, щоб наблизити свою мрію до реальності.

Також він дуже ретельно підійшов до вибору воєначальника, який мав очолити його армію. Несподівано для всіх Горацій зупинився на фігурі бразильця Рене Сімойнса. Фігура бразильця не вражала уяву. За 16 років він змінив 17 клубів. За кілька місяців до зустрічі з Барреллом Сімойнсу вказали на двері в катарському Аль-Арабі. Незважаючи на такі вражаючі «досягнення», бразильський наставник навідріз відмовився від ямайської авантюри. Однак невдовзі президенту вдалося переконати Рене. Ні, зовсім не словами, адже Горацій зовсім не був таким красномовним, як його римський тезко. Президент мав набагато вагоміші аргументи. Він пообіцяв Сімойнсу захмарні гроші. Бразилець зі свого боку висунув 10 вимог, які мали допомогти перевести місцевий футбол на професійні рейки. Деякі з них чудово характеризують рівень тодішнього ямайського господарства: «Повноцінне харчування для гравців збірної», «власний транспорт для команди», «організація регулярних зборів». Баррелл, помахав своєю чарівною паличкою та моментально виконав усі ці побажання. Ще одним важливим рішенням, яке прийняв бразилець, було те, що він взяв під свій контроль збірні Ямайки всіх вікових категорій. Це дозволило йому розпочати комплексну працю. Баррелл теж не сидів, склавши руки. Він вкладав величезні кошти в розвиток місцевого футболу, внаслідок цього на острові, мов гриби після дощу, почали виростати десятки дитячих та юнацьких турнірів. Однак навіть мільйони Баррелла не могли гарантувати ямайцям вихід на мундіаль. Рене теж розумів, що острів’яни не могли стрибнути вище голови. Одного разу бразилець не стримався та випалив, що більшість місцевих гравців нагадують йому циркових тюленів.

Тому Сімойнс зробив хід конем, згадавши про численних емігрантів, які після Другої світової війни поїхали за довгим фунтом у Великобританію. Першими на поклик батьківщини відгукнулися гравці Портсмута Сімпсон та Голл. З подачі Сімпсона в складі Реґі-бойз з’явився ще й форвард Дербі Каунті Бартон. Набагато важче виявилось переконати півзахисника Уїмблдона Роббі Ерла: «Мені цікаво, якщо я зламаю ногу на Ямайці, то там мені зроблять операцію, чи просто накладуть пов’язку з бамбукового листя та скажуть, що тепер все гаразд, і я можу йти». В ті часи Ямайка з висоти Туманного Альбіону видавалася білою плямою на карті. Інколи до англійців доходили новини про події на Карибах. Але вони зовсім не викликали бажання в британців відвідати цей райський острів. ЗМІ описували Ямайку як одну з найбільш злиденних краї світу, яка захлинається від численних вбивств та насильства.

Соціальні проблеми теж наклали свій відбиток на непривабливий образ місцевого футболу. Рефері виїжджали на матчі, озброївшись до зубів, адже вболівальницький натовп міг будь-якої миті вибігти на поле та лінчувати арбітра, який начебто допомагав гостьовій команді. У федерації футболу фінанси завжди співали романси, і збірній  довелося пропустити кваліфікацію на мундіалі 1982 та 1986 років через відсутність коштів. Проте Барреллу вдалося переконати Ерла, що всі ці жахіття в минулому, й тепер збірна Ямайки ставить перед собою дуже амбіційні цілі. Інвестиції Баррелла та праця Сімойнса швидко дали плоди і в 1996 році FIFA назвала Реґі-бойз найбільш прогресуючою збірною. Рене прищепив команді залізну дисципліну, що дозволяло команді вимучувати коронні перемоги з рахунком 1:0. Команда змогла пробитися крізь сито кваліфікації, і це, попри катастрофічну різницю забитих та пропущених м’ячів, яка зупинилася на позначці – 5.

Після виходу на мундіаль ямайські корені «виросли» в Сінклейра з Челсі та Гейла з Вімблдону. Дійсно, для чого відмовлятися від захоплюючого вояжу до Франції? До того ж, безкоштовного. В інтерв’ю ж Сінклейр говорив про високі матерії: «З нами в складі Ямайка матиме більше шансів на успіх. Ми просто хочемо допомогти їхньому професійному зростанню». Бразилець ганяв своїх футболістів до сьомого поту. За шість місяців, які передували французькому мундіалю, Ямайка зіграла вражаючих 25 матчів. Реґі-бойз отримали свої 15 хвилин слави, знімаючись в численних рекламних роликах. Ямайська преса літала настільки високо, що пророкувала своїй команді вихід з групи. «Нам не під силу тягатися з Аргентиною. Але чому б нам не обіграти хорватів? Це звичайна посередня збірна. А Японія – випадковий гість на чемпіонаті світу» (Ну так, а Ямайка – гранд, який стабільно виходить на мундіалі). Проте мідні труби грали недовго. Роман між ЗМІ та Реґі-бойз закінчився після того, як одна з газет за місяць до початку чемпіонату світу опублікувала розмір зарплатні Сімойнса. Від цих цифр голова пішла обертом не лише в простих ямайських смертних, а й у футболістів, які постійно нарікали на те, що рідна федерація після того, як вони вийшли на мундіаль, забула про них. І тепер за участь в турнірі пропонує їм якісь крихти.

На цьому проблеми тренера не закінчились. Рішення бразильця відчепити від поїздки на турнір Уолтера Бойда мало вибуховий ефект. Вболівальники ніяк не могли второпати, як можна було відплатити чорною невдячністю футболісту, який забив кілька важливих голів у кваліфікації. Проте тренер не хотів брати на турнір гравця, який часто вплутувався в різні скандальні історії. Однак громадськість стояла за Уолтера горою, адже він слугував прикладом того, що кожен може миттєво пройти шлях від злидаря до принца. Бойд народився в одному з найбідніших кварталів Кінгстона, де на його очах колись вбили кращого друга. Проте Уолтер зумів посісти своє місце під сонцем та вніс чималеньку лепту в вихід футбольного карлика на мундіаль. Екс-сусіди Бойда по кварталу обіцяли Сімойнсу жорстоку вендетту. Майже щотижня він отримував листи, в яких йому погрожували смертю. Тренеру довелося змінити своє рішення та взяти на мундіаль обдарованого форварда.

Неприємності продовжували переслідувати Рене. Документальний фільм режисера Руперта Гарріса, який розповідав про збірну Ямайки, помножив на нуль всю багаторічну роботу Сімойнса. Стрічка підкреслювала відмінності між британськими заробітчанами, які купалися в грошах, та аборигенами, котрі грали за харчі. Зокрема Фіцрой Сімпсон зазначив, що в Ямайці заведено зустрічатися водночас з 10 дівчатами. Також Гарріс робив акцент на тому, що «англійці» катаються на дорогих автомобілях та виблискують численними ювелірними цяцьками. Цікаво, що Рене напередодні дебютного матчу з хорватами влаштував колективний перегляд цього фільму. «Це була одна з моїх найбільших помилок. На жаль, я не знав, про що цей фільм. Ця стрічка знищила нашу команду», – розповідав тренер. Французьке телебачення показувало безтурботних ямайських фанатів, які танцювали та пили ром. Проте гравцям збірної було не до сміху. Попри всі негаразди, Сінклейр сподівався, що команда не зганьбиться на мундіалі: «Ми не хочемо бути хлопчиками для биття. Ми не хочемо стати командою, яка вилетить з чемпіонату світу без жодної перемоги та без забитого гола. Наша задача-мінімум – одна нічия».

Після першого тайму матчу з хорватами одну з цих цілей вдалося досягти. Ерл на 45-й хвилині запалив на табло одинички. Однак сонце недовго гріло на ямайській вулиці. У другому таймі «посередня» хорватська збірна поставила Реґі-бойз на місце. Сімойнсу залишалося радіти, що картаті обмежилися лише двома голами, адже балканці змарнували чимало 100-відсоткових нагод. Від другого матчу тренер не очікував нічого хорошого. Йому залишалося сподіватися лише на посмішку Фортуни. Але богиня цього дня була одягнена в біло-голубі кольори. І знову початок не віщував Реґі-бойз нічого поганого. Лише на 31-й хвилині Ортега зумів пробити Барретта. Однак всі карти Сімойнсу сплутало вилучення наприкінці першого тайму Пауелла, який отримав персональне завдання виключити з гри Ортегу. Це виявилось йому не під силу, натомість він сам виключився з гри. Що було потім, ви і так знаєте.

З мріями про вихід в 1/8 фіналу довелося розпрощатися. Для того, щоб якось розвіятись після аргентинського майстер-класу, Рене повіз команду в Діснейленд. Зустріч з Міккі Маусом магічно подіяла на Вітмора, два м’ячі якого подарували Реґі-бойз першу та наразі останню перемогу на чемпіонатах світу. Після вікторії над японцями Ерл, який встиг полюбити свою стару-нову батьківщину, не приховував емоцій: «Ямайка – це мій справжній дім, про існування якого я ще рік тому навіть не здогадувався»…

У 2000 році команду покинув головний коваль щастя Реґі-бойз. «Мені зараз дуже важко добирати слова, але я мушу сказати, що настав час прощатися. Це були 6 чудових років, за які я закохався в Ямайку», – ковтаючи сльози промовив Сімойнс. Пройшло вже більше 20 років з моменту сенсаційного виходу футбольного карлика на чемпіонат світу. На жаль, новому поколінню ямайських гравців так і не вдалося повторити історичне досягнення хлопців Сімойнса. Але, можливо, вже у наступному відбірковому циклі ямайська Попелюшка танцюватиме на катарських полях під запальні ритми реґі.

Володимир Войтюк, Football.ua