Футбольні мундіалі: Ніколи не можна недооцінювати німців

До старту збірної ФРН на чемпіонаті світу 1974 року залишалося якихось 5 днів. Однак це зовсім не хвилювало гравців манншафт. В німецькому таборі відбувалися події, які нагадували міні-бунт чи навіть революцію. До речі, про сам табір, він розташовувався в Маленте за 100 кілометрів на північ від Гамбурга. Готель, в якому зупинилася манншафт, більше нагадував в’язницю суворого режиму. Після того як німецька поліція зганьбилася під час Мюнхенської Олімпіади 1972 року, за що довелося розплатитися 11 життями членів ізраїльської делегації, вона тепер не хотіла знову ставати на ті самі граблі. Територію готелю постійно патрулювали поліцейські з собаками, всюди стояли снайпери, а в повітрі кружляли гелікоптери. Організаторів можна зрозуміти, адже RAF (терористична організація Фракція Червоної Армії) вони боялися не менше, ніж іншої абревіатури з трьох літер – НДР. Не дивно, що футболістам швидко набридло жити в цій казармі. Першим пішов в самоволку, звичайно ж, Кайзер.

Бекенбауер ніколи не міг пропустити жодної спідниці з гарними ніжками. А тоді неподалік від Маленте знімали фільм, і Кайзер закрутив черговий роман з однією акторкою. Крім Франца, який час від часу відлучався з готелю, щоб «контролювати знімальний процес», втекли з казарми і Зепп Маєр та Улі Генесс. На відміну від Франца, вони не любили стрибати в гречку, а тому накивали п’ятами з малентської в’язниці, щоб побачитись з дружинами. Їх не зупинило навіть те, що десятки кілометрів довелося подолати на автомобілі з несправними гальмами.

Але повернемося до подій «Ночі в Маленте». Попри те, що до вступу німців в боротьбу за титул залишалося лише трохи більше 100 годин, о 3-й ночі ніхто з гравців манншафт ще навіть не збирався в подорож до Морфея. Полководець спочатку теж хотів покинути свою армію, яка відбилася від його рук. Тренер збірної Гельмут Шен стояв в готельному номері між двох спакованих валіз. Проте невдовзі він вирішив змінити армію. Шен повідомив шефа рідної делегації Ганса Декерта, що хоче відіслати всіх гравців збірної додому, а натомість дати шанс тим, хто не зміг потрапити до списку з 22 вибраних. Чиновники вже навіть спробували натякнути FIFA, що в їхній заявці на турнір можуть відбутися кардинальні зміни. Гельмут не хотів сідати з футболістами за стіл переговорів, адже не міг зрозуміти як гравців могли турбувати якісь гроші, якщо вони могли завоювати щось набагато цінніше – титул чемпіонів світу. Шен колись готовий був навіть померти за кольори національної збірної. А тому в перемовинах з Гансом Декертом, Гельмут вперто стояв на своєму: «Я краще гратиму з резервом, ніж мною будуть керувати ці раби золотого тільця. Або ви відсилаєте їх додому, або ж мене».

Батьком революції Шен назвав Пауля Брайтнера. І в цьому немає нічого дивного. Пауль слугував спростуванням відомої жартівливої аксіоми: «Легше знайти голуба, який вміє розмовляти, ніж комуніста в ФРН». Ось типове інтерв’ю Брайтнера: Хто ваш кумир? – Товариш Мао. – Що ви зараз читаєте? – «Капітал». Яка ваша найбільша мрія? – Поразка США в В’єтнамі! Полум’яний революціонер сидів на ліжку в своєму номері, а поруч лежала спакована валіза. Брайтнер вже встиг повідомити партнерів, що залишає лави збірної.

Гюнтер Нетцер, Вольфганг Оверат, Улі Генесс та Герд Мюллер намагалися переконати його змінити думку. Однак комуніст продовжував гнути свою лінію: «Шен зробив з мене цапа-відбувайла. Він і так не випустить мене на поле. Який зміст мені залишатися?» Герд знав, що переконати Брайтнера зможе лише Кайзер.

Знайти Бекенбауера цієї ночі було маже так само «просто», як чорну кішку в темній кімнаті. Франц висів на телефоні, намагаючись вибити якомога більшу премію за потенційний тріумф на чемпіонаті світу з віце-президента FIFA та Німецького футбольного союзу Германа Нойбергера. Втомившись від тривалого перетягування линви, Кайзер викрикнув в слухавку: «Наша остаточна пропозиція – 75 тисяч марок». Чиновник не хотів йти на поступки навіть «особі королівської крові»: «Ви отримаєте 70 тисяч марок і ні пфенінгом більше». Бекенбауер сказав, що йому потрібно порадитись з партнерами та поклав слухавку. Франц розумів, що перед ним починала вимальовуватися перспектива піти у відпустку набагато швидше, ніж він цього хотів. Та й сумнівно, що йому чи будь-кому з тих гравців, які зупинилися в Маленте, колись ще доведеться одягнути футболку манншафт. Але Кайзер дуже не любив, коли його водили за носа, особливо в фінансових питаннях.

Раніше напередодні мундіалів НФС ніколи не обговорював розмір премії. Гельмут Шен вважав, що гроші ніколи не повинні стояти для футболістів на першому місці, адже вони захищають честь країни. Однак тепер часи змінилися і гравці Німеччини 1970-х вже зовсім не нагадували солдатів Зеппа Гербергера, для них значення мала лише перемога, а якщо ще й дадуть гроші за неї, взагалі чудово, а як ні, нічого не вдієш, емоції від тріумфу компенсовували все. Гравці ФРН на домашньому мундіалі не збиралися вірити чиновникам на слово: «Ви головне зробіть так, щоб Кубок світу не покинув Німеччину, а за нами не забариться. Ми виділимо вам хороші грошенята». Коли пресі зрештою вдалося винюхати, що функціонери збираються «розщедритися» аж на 30 000 марок кожному, то це стало для німецьких гравців своєрідним пострілом Аврори. Після якого Кайзер повів своїх партнерів на штурм редутів НФС.

Футболісти манншафт знали, що італійці повинні були отримати за тріумф по 120 тисяч марок на брата, а голландці по 100 тисяч. До того ж помаранчеві жили в фешенебельному готелі, а не в малентській в’язниці, ще й в товаристві дружин та друзів. Спочатку Ганс Декерт намагався навішати локшини на вуха Бекенбауеру, стверджуючи, що 30 000 марок – це великий куш. Однак він не на того напав. Франц запитав в Декерта: «Ви, мабуть, жартуєте? Ми хочемо 100 тисяч, чим ми гірші за голландців?». Ганс продовжував крутити хвостом: «Я без жодних питань готовий підняти вашу премію майже вдвічі, до 50 тисяч». Але Кайзер не купився на таку «щедру» пропозицію. Шену зовсім не подобалася ця колотнеча.

Якось зустрівши в коридорі готелю чотирьох головних торгашів: Бекенбауера, Хьотгеса, Нетцера та Оверата, він дорікнув їм: «Єдине слово, яке я від вас чую це гроші, гроші, гроші! Це погана форма!» Декерту навіть довелося вводити в бій важку артилерію – Нойбергера, який мирно спав в одному з гамбурзьких готелів. Герман запропонував Кайзеру 70 тисяч і той пішов радитись з колегами. Франц поставив пропозицію віце-президента FIFA на голосування, але воно теж не допомогло знайти вихід з цієї безвихідної ситуації. Думки розділилися: 11 футболістів готові були погодитись на 70 000 інші ж 11 вимагали більшого. Тоді Франц взяв ініціативу в свої руки: «Я думаю, що ми повинні погодитись. Це хороша пропозиція, не забувайте, що ми в першу чергу спортсмени, і втрачати нагоду стати кращою командою світу, заради 5 тисяч марок – велика дурниця». Футболісти послухали свого лідера. Бекенбауер передав Шену та Декерту, що питання вирішене. Нарешті всі могли вкластися в ліжка.

Через 5 днів погана форма збірної ФРН далася взнаки. Манншафт спромоглася лише на один гол в ворота Чилі. Кілька разів латиноамериканці могли засмутити Маєра. Розчарована берлінська публіка «подякувала» своїм футболістам за таку «чудову» гру, гучним свистом. Хоча Австралію на перший погляд вдалося перемогти однією лівою, гамбурзькі вболівальники теж не приховували свого розчарування тим, як футболісти викладалася на полі. Коли в одному з епізодів Бекенбауер не зміг впоратись з досить простим м’ячем, фанати змішали Кайзера з брудом. Той не витримав та плюнув в напрямку трибун. Шен усвідомлював, що з такою грою ФРН нічого не світить. Він бачив, що команда зовсім не нагадує 11 друзів Гербергера. Критики стверджували, що Шену для того, щоб довідатись, чому німці на мундіалі 1974 року зовсім не схожі на той оркестр, який видав чудовий концерт на європейській першості 1972 року, достатньо просто підійти до дзеркала. Гельмут побив горщики з Вольфгангом Нетцером, власноруч позбавивши німецьких оркестрантів кращого диригента. Тренеру не сподобалося те, що півзахисник не залишився в рідній бундеслізі, а вирушив за довгою песетою в мадридський Реал.

Не додало вістів геніальному диспетчеру й те, що наставник довідався про трансфер не особисто від Нетцера, а від журналіста. Існувала ще одна проблема, пов’язана з Гюнтером. Коли він все ж виходив на поле, баварська «мафія» вдавала вигляд, що не помічала його, і ніколи не давала пас. Мюнхенці хотіли грати з півзахисником Кельна Вольфгангом Овератом, лобіюючи його кандидатуру перед тренером. Попри те, що манншафт вже гарантувала собі вихід в наступний етап, остання гра групового турніру була для Шена так само, як і для всієї Німеччини більше, ніж просто грою. В цьому матчі жереб підкинув господарям найгіршого суперника усіх можливих – молодших братів з-за іншої сторони стіни.

Попри свій явний статус фаворита, західняки розпочали цей матч дуже невпевнено. Вони явно не могли впоратись з нервами. А крики вболівальників ще більше посилювали тиск на манншафт. Також старші брати дуже швидко зрозуміли, що молодші зовсім не схожі на тих звірів, яких з ним намагалася зробити федеративна преса. Так, в одному з епізодів Конрад Вайзе завалив Мюллера на газон, а потім допоміг форварду встати зі словами: «Сподіваюся, що з тобою нічого не трапилось». На цьому приємні несподіванки не закінчились. Між Гаральдом Ірмшером та Бекенбауером відбувся наступний діалог:

«Боюся, що мені зараз доведеться схопити тебе за футболку»,  – сказав Кайзер

«Не думаю, що це тобі вдасться», – посміхаючись парирував Гаральд.

Але повернемось до гри.

Вже на першій хвилині Шпарвассер ледь не розмочив Маєра. Фаворит миттєво зрозумів, що з НДР жарти погані та взяв гру в свої ноги. В наступні 15 хвилин ФРН змарнувала три стопроцентних нагоди. Навіть Мюллер з кількох метрів поцілив лише в штангу. На жаль, для діючих чемпіонів це був найкращий відрізок в матчі. В ідеальному механізмі щось зламалося і всі забули слова Кайзера, сказані перед поєдинком: «Пам’ятайте, що сьогодні ми граємо для Гельмута Шена». Однак тепер кожен грав сам за себе. Зокрема Франц, який хотів, щоб усі атаки йшли лише через нього. Нетцер, дивлячись на ці муки збірної, молився про те, щоб Шен не випустив його на поле. «Я розминався якомога далі від тренерської лави, щоб Гельмут не побачив мене, але трибуни, які почали вигукувати «Нетцер», нагадали йому про моє існування», –  згадував Гюнтер. На 77-й хвилині Шпарвассер забив найвідоміший гол в історії східнонімецького футболу. Юрген не помітив Фогтса та Шварценбека, які завадили одне одному, а Маєр виконав якийсь дивний кульбіт, наче боявся дістати м’ячем в обличчя. Коли сфера опинилася в сітці, на гамбурзькому «Фолькспаркштадіоні» запанувала гробова тиша. Точніше, майже тиша, оскільки двохтисячний східний десант шаленів на трибунах.

Останній козир Шена – Нетцер розчинився на полі. Баварці, як завжди, вдавали вигляд, що не помічають Гюнтера. Після фінального свистка уругвайця Рамона Баррето, гравці збірної ФРН без жодних емоцій покинули газон, намагаючись показати, що вони не прийняли цю дошкульну поразку близько до серця.

В підтрибунному приміщенні Бекенбауер та Ірмшер, а також Фогтс і Кіше обмінялися футболками. Чому не на полі? Східняки боялися, що партія не погладить їх по голові за братання з капіталістами. Коли Шен увійшов в роздягальню власної команди, там панувала така сама тиша, як і на трибунах. Шен кілька секунд намагався прочитати по обличчях гравців, що в них на думці, але швидко полишив цю затію. Він лаконічно заявив: «Ми мусимо поговорити про те, що сьогодні сталося». І вирушив на конференцію. На ній тренера було не впізнати. Видавалося, що ця поразка зробила його старшим на 10 років. Після цього матчу Гельмут вже ніколи не був тим самим тренером, що до того фатального фіаско. Згодом з’явилася теорія про те, що манншафт зумисне програла НДР, щоб не зустрітися в наступному раунді з Нідерландами, Бразилією та Аргентиною. Однак це зовсім не так. Уявіть, що команди Північної та Південної Кореї грають між собою футбольний матч. Чи могла б Республіка дозволити собі розкіш подарувати перемогу КНДР? Відповідь очевидна. Німці, звичайно ж, нерідко використовували ігри розуму, але в матчі з молодшими братами це могло мати дуже кепські наслідки.

Шен потрапив в Маленте лише о першій ночі, і побачене там його зовсім не потішило. Більшість гравців збірної Німеччини була п’яна в дрова, а в приміщенні стояла густа пелена сигаретного диму. «Я впевнений, що це не допоможе. О десятій ранку в нас тренування, а потім ми переїжджаємо на нову базу в Кайзерау, щоб там готуватися до наступного етапу», –  сказав тренер. Проте наступного ранку Шен відмовився йти на сніданок з командою та й взагалі не виходив з номеру. Тренер перебував на межі нервового зриву. Декерту знову довелося  телефонувати Нойбергеру. Той запропонував, дати більше повноважень асистентові тренера Юппу Дервалю, а відповідальним за переїзд в Кайзерау призначив Кайзера. На новій базі Шен вперто не бажав прокидатися з летаргічного сну. Він проігнорував вечерю, і їжу для Гельмута залишили на порозі, але  він навіть не доторкнувся до неї. Більше 100 акул пера нетерпляче чекали на свою жертву, наготувавши для неї багато питань про поразку в матчі з НДР, але вона вперто не бажала покидати свою фортецю – готельний номер. НФС заявив, що скасовує прес-конференцію. Проте це зовсім не сподобалось папараці. Вони зробили останню спробу налагодити діалог з Шеном. Єдиним, хто міг витягнути Гельмута з раковини, на думку журналістів, був ветеран пера Ганс Бліккенсдорфер. «Я ніколи не бачив його в настільки жахливому стані, Шен явно потребував допомоги. Спочатку Гельмут навідріз відмовився від спілкування з журналістами, але тут я зробив хід конем та запропонував йому взяти з собою Бекенбауера, який мав послугувати своєрідним блискавковідводом для Шена», – згадував Ганс.

Коли тренер з’явився на прес-конференції, то одразу потрапив під град каверзних питань від папараці, однак він був «красномовний», як риба. А ось Кайзер говорив за двох чи навіть за трьох. Франц зауважив, що численні аналітики зарано ховають збірну ФРН та висловив впевненість в тому, що їй до снаги взяти титул. Після того як на прес-конференції Бекенбауер розкритикував кількох партнерів, які, на його думку відбували номер, ті вмить вилетіли з основи. Натомість Франц порекомендував Шенові зробити ставку на Райнера Бонгофа та Бернда Хольценбайна. Після цієї прес-конференції німецьке гидке каченя перетворилося на красивого лебедя. Відтепер манншафт з кожним матчем грала все сильніше, наче заряджаючись енергією від трибун, які несамовито підтримували свою збірну.

В дебютному поєдинку другого групового етапу з Югославією команда ще не нагадувала претендента на трон, але німецький пацієнт вже подавав ознаки життя. Наступна гра зі шведами перенесла фанатів збірної ФРН в 1972 рік, коли команда була ідеальною машиною. Скандинави, які видали свій найкращий матч на цьому мундіалі, нічого не могли подіяти з манншафт, яка грала, мов по нотах. Остання гра другого групового турніру з поляками стала для німців своєрідним півфіналом, за одним важливим виключенням. Їх в цій грі влаштовувала нічия. Наші сусіди нарікали, що якби не дощ, який перетворив поле «Вальдштадіону» на болото, то вони б легко здолали німців. Мовляв, через це крилаті польські гусари втратили свій головний козир – швидкість. Проте винуватити в поразці Кадра повинна не небесну канцелярію, а Бекенбауера, який був всюди, Маєра, який відбив кілька мертвих м’ячів і Мюллера, який, як завжди, забив тоді, коли цього найбільше потребувала команда.

В фіналі німці вважалися андердогами. Адже ніхто не вірив в перемогу німецької прози над нідерландською поезією. Точніше, майже ніхто, за виключенням самих німців. До того ж численний  баварський блок вже давно готував вишукану холодну страву – помсту. В чвертьфінальному матчі КЄЧ сезону 1972/73 Аякс розтрощив мюнхенців в Амстердамі з рахунком 4:0. Маєр вважав цю гру найгіршою в своїй кар’єрі, оскільки, за словами воротаря, саме він привіз цю повну сітку м’ячів. Шен знав, що в манншафт з’являться шанси на титул, якщо вдасться виключити з гри Кройфа. Тінню Йогана мав стати Фогтс. Щоб перевірити дієвість свого геніального плану, Шен вирішив провести генеральну репетицію, в якій роль Кройфа грав Нетцер. Вона завершилася крахом, адже Гюнтер виставив на посміховисько Берті. В тренера вже просто не залишалося часу, щоб придумати кращий план. Нетцер намагався заспокоїти Шена: «Не переживайте, Берті впорається. Ви ж знаєте, що я набагато кращий за Кройфа».

Фінал розпочався для німців гірше не придумаєш. Вже на першій хвилині Кройф втік від свого тілоохоронця Фогтса і Генессу довелося збивати летючого голландця у власному штрафному майданчику.

Нескенс без надзусиль виконав вирок. Німці перебували в стані грогги, а нідерландці замість того, щоб добити розгублених господарів почали гратися з ними в кішки-мишки. Це була одна з найбільших помилок в історії помаранчевого футболу. «Ми дуже хотіли зробити з німців паяців. Ми намагалися тримати м’яч в себе і просто пасували його одне одному. В німців нічого не виходило, вони почали злитися та нервувати. Єдине, що ми забули зробити – це забити другий гол», – розчаровано згадував Джонні Реп. В середині першого тайму Гельценбайн продерся крізь нідерландський захист, де на його шляху трапилася нога Віма Янсена. «Гельценбайн прекрасно знав, що слід робити в подібних ситуаціях. Він зачепився за ногу голландця та впав, наче підкошений. Це була коронка Бернда. За якийсь місяць до цього Гельценбайн так само симулював в півфіналі Кубка Німеччини, що дозволило Айнтрахту вибити Баварію», – пише Улі Гессе. Брайтнер з одинадцятиметрової позначки не залишив Йонгблуду жодного шансу. Друга половину тайму пройшла під диктовку німців. І на 43-й хвилині Мюллер забив свій черговий кострубатий, але від того не менш цінний гол.

В другому таймі голландці полетіли на штурм володінь Маєра, але Зепп стояв, наче скеля. Лише одного разу помаранчевим вдалося пробити німецького воротаря. Проте, на жаль, для Кройфа і Ко Маєра підстрахував комуніст Брайтнер. Фінальний свисток англійця Тейлора зафіксував неможливе. Так само, як і 20 років тому, збірній ФРН вдалося перемогти непереможну команду. Німці вкотре довели аксіому, про те, що їх ніколи не можна недооцінювати.

Далі буде...

Частина І. Уругвай 1930

Частина ІІ. Тріумф дуче

Частина ІІІ. Успішна подорож італійських аргонавтів за Золотою Нікою

Частина ІV. Це все нам наснилося

Частина V. Вважайте, що я звихнувся, вважайте, що я божевільний!

Частина VІ. Бразилія ховає своїх демонів (1)

Частина VІ. Бразилія ховає своїх демонів (2)

Частина VІІ. Шпак для Гаррінчі

Частина VІІI. Собака, який врятував кубок світу

Частина IХ. А чи була дівчинка?

Володимир Войтюк, Football.ua