Футбольні мундіалі. Частина ХІІ. Паоло Россі: Те, що мене не вбиває, робить мене сильнішим

Ранньохристиянська свята та мучениця Лючія Сіракузька є однією з найбільш шанованих святих на Апеннінах. Її прийнято зображати з мечем в руках і пальмовою гілкою, котрі є символами мучеництва. Також на багатьох іконах й картинах її можна побачити з тацею, на якій вона несе свої очі. Згідно з легендою, вона їх вирвала для того, щоб позбутися залицянь одного кавалера, який закохався в неї з першого погляду.

Паоло Россі народився в 1956 році у невеличкому містечку, названому на честь цієї святої. І на його долю випало чимало страждань, котрі могли зламати будь-кого. Якщо б зобразити Паоло з тацею, подібною до тієї, котру несла Лючія, то на ній вже у 17-річному лежали б три хрящі з обох колін. Він не вилазив з лікарень. Серйозно задумуючись над тим, щоб зайнятися чимось більш серйозним, аніж футбол. Адже постійним клієнтам ескулапів мало що світить в професійному спорті. Коли Россі вже активно гриз граніт науки, надумавши повісити бутси на цвях, знайшлася людина, яка повірила в нього та не дала йому опустити руки. Прізвищем цього чоловіка, звичайно ж, було Россі. «Лише віра мого батька змусила мене продовжувати штурм спортивного Олімпу. І зрештою в мене все вийшло, хоча було дуже непросто».

Тато мріяв про те, що його малий Паоло колись одягне милі серцю фіалкові кольори. Можливо, так би і сталося, однак є в Італії одна Синьйора, якій не прийнято відмовляти. І коли Россі отримав пропозицію руки і серця від неї, то миттєво сказав «так». «Тоді я відчував справжню ейфорію. Влітку 1972 року, коли я мав 16, я приїхав на оглядини в Ювентус. Я скромний, простий хлопець з Флоренції, де грав кілька років за Католіка Віртус, тепер я впав в око самій Старій Синьйорі. Про таке я навіть не міг мріяти», – розповідав Паоло. В складі католиків він чудово себе зарекомендував на одному юнацькому турнірі, після чого мав зустріч з Італо Акконча – скаутом Юве, котрий попросив його приїхати в Турин. Там він зустрівся з Лучано Моджі, головним шукачем футбольних алмазів для Старої Синьйори. Моджі любив повторювати, що таланти розкриваються самі, а їх достатньо просто знайти та розгледіти. Якраз в цьому знаменитому функціонеру не існувало рівних. З Россі Моджі неабияк пощастило, він вкотре підтвердив своє прізвисько Лакі Лучано (так його охрестили за оригінальні методи роботи, які інколи збігалися з методами одного з найвідоміших гангстерів Сальваторе Луканія).

Однак сімейна ідилія зі Старою Синьйорою тривала недовго. Незважаючи на явний талант, медична карта юнака, який провів в примавері б’янконері лише три роки, могла налякати будь-кого, адже за своїми розмірами нагадувала один з романів Достоєвського. Ці ювентійські сезони Паоло були напрочуд стабільними. Але така стабільність не тішила Россі. Він непогано починав, а потім опинявся на операційному ліжку. Хрящ на лівому коліні, хрящ на правому коліні, хрящ на лівому коліні. Через це на ногах Паоло частіше красувалися лікарняні тапочки, а не бутси. Стара Синьйора, втомившись чекати від Россі належного виконання подружніх обов’язків, вирішила відправити його в Комо.

Якщо ви думаєте, що Ларіані були на сьомому небі від щастя від того, що за них виступатиме один з головних талантів Італії, то дуже помиляєтесь. Комо хотіло залишитись в Серії А, а тому воно потребувало досвідчених гравців, які понюхали пороху, а не пацієнтів лікарні. І тоді президент Ювентуса Джамп’єро Боніперті зробив хід конем: він не взяв з Комо ні ліри за оренду Паоло, а й навіть платив Ларіані за те, щоб той виступав за них. Халяву люблять не лише в Україні, а тому в колоді тренера Освальдо Баньолі опинився потенційний козирний туз. Але з нього наставник ходив вкрай рідко. Віддаючи перевагу іншому Россі, Ренцо. Паоло за нову команду зіграв лише в 6 матчах, лише одного разу відзначившись у воротах суперника. Можливо, в Паоло у Комо все склалося б набагато краще, але знову травми, наче тінь переслідували Россі. Після провалу в Комо видавалося, що кар’єра Россі впала в кому. Стара Синьйора готова була сказати Паоло ті слова, які чули мільйони нещасних закоханих від своїх половинок: «Давай залишимося просто друзями».

Але тут на горизонті з’явилася Ланероссі Віченца, яка захотіла ризикнути, адже темні води Серії B – прекрасний майданчик для експериментів. Президент клубу Джузеппе Фаріна не розраховував, що Паоло стане локомотивом, який потягне команду нагору. Проте все склалося просто ідеально, як для Паоло, так і для його нового колективу. Тренер Джанбаттіста Фаббрі одразу зрозумів, що в усіх попередніх клубах Россі використовували не за призначенням.

Його, центрфорварда від Бога, запроторювали на правий фланг, де він відчував себе, немов птах в клітці. А ось у штрафній суперників Паоло розправив крила та поставив голи на конвеєр. Ланероссі не залишили конкурентам в Серії В жодного шансу та отримали путівку у вищий дивізіон. Найбільшу лепту в успіх колективу внесли бомбардирські подвиги Паоло. Він залишив 21 автограф у воротах суперників, й італійські папараці почали писати про те, що в скромній Віченці грає головний кілер італійського футболу. Однак критики пропонували не спішити ставити Паоло на п’єдестал, адже Серія А – це зовсім інший турнір.

В сезоні 1977-78 років Віченца здивувала всю Італію. Честолюбні дебютанти грали в атакуючому стилі, а головний наконечник атак Ланероссі приміряв на себе лаври кращого бомбардира Серії А. Про значення Россі для команди красномовно свідчить те, що він забив 24 голи з 50-ти командних. Форвард так пояснював своє перетворення з непоказного алмаза в сяючий діамант: «Фаббрі став другим батьком для мене, він взяв мене під своє крило. Наша команда нагадувала велику та дружню сім’ю. Також я буду вдячний йому до кінця свого життя за те, що він розгледів у мені центрфорварда. Наш президент Фаріна теж відіграв важливу роль у моїй кар’єрі. Незважаючи на всі його витівки, я вважаю його видатною особистістю з чудовим почуттям гумору. Просто він випередив свій час, саме через це багато хто називав його ненормальним». Не забарився й виклик до національної збірної. Наприкінці 1977 року він вперше вдягнув футболку Скуадри Адзурри. Відтоді Енцо Беарзот вже не уявляв свою команду без Россі.

Але напередодні аргентинського мундіалю Паоло не вірив в те, що його візьмуть у Новий Світ: «В команді було багато досвідчених та обстріляних форвардів. Савольді та Граціані вже чудово проявили себе, і я думав, що в них є набагато кращі шанси поїхати в Аргентину. Себе ж я вважав, в кращому випадку, третім запасним». Паоло все ж взяли на чемпіонат світу 1978 року. В першому ж матчі з французами він довів, що поїхав в Аргентину не за красиві очі. Гол Россі перевернув хід матчу та допоміг Скуадрі Адзуррі здобути важливу вікторію. Форвард не думав на цьому зупинятися, він вразив ворота угорців і австрійців та двічі асистував партнерам. Команда, від якої ніхто нічого не чекав, несподівано для всіх фінішувала четвертою, а Россі став головним відкриттям турніру. В тій же Аргентині до нього приклеїлося прізвисько Пабліто.

Видавалося, що попереду в Паоло світле майбутнє, і невдовзі він надовго пропишеться в елітному списку кращих футболісті світу. Однак не так сталося, як гадалося. Після білої смуги Россі потрапив в чорну. Тепер Віченца не мала відбою від численних купців, які були готові відвалити фантастичні гроші за Пабліто. Однак Джузеппе Фаріна заявив, що Россі не продається. Проте існувала одна проблема. Свого часу передбачливий Моджі продав Віченці лише половину прав на Паоло. Нюх вкотре не підвів Лучано й він не послухав численних представників Юве, які пропонували поставити хрест на Россі. Тепер Моджі міг собою пишатися – Паоло невдовзі опиниться в Ювентусі, і все завдяки ньому. Справа була за дрібницею – домовитися з Віченцою. Але навіть такий маестро переговорів та підкилимних ігор як Моджі не зміг знайти спільної мови з Фаріною. А тому довелося провести аукціон всліпу. Лучано й тут не збирався вішати носа: як скромна Віченца може тягатися з Старою Синьйорою. Проте Моджі й тут спіймав облизня. Фаріна й справді був дещо ненормальним. Він з конфіденційних джерел отримав інформацію про те, що Ювентус написав на своєму бланку фантастичне число 2,5 мільярда лір, а тому, не подумавши, вивів ще більш запаморочливу суму. Коли відкрили конверт Старої Синьйори, то там, насправді, була дещо скромніша сума – 1,5 мільярда лір, що робило Паоло найдорожчим гравцем Серії А. Але, коли відкрили конверт Віченци, то всі учасники аукціону втратили дар мови – майже 3 мільярди лір. Всі розуміли, що така сума завдасть фатального удару по бюджету Ланероссі.

Преса почала цькування Фаріни, а президент Італійської федерації футболу Франко Карраро, на знак протесту проти божевільного вчинку Джузеппе, пішов у відставку. Проте Фаріна відкидав усі закиди: «Ви просто заздрите. Скоро з моїм клубом всім доведеться рахуватися, так само, як і з Ювентусом». Як показав час, це були лише слова. Невдовзі Віченца завалилася в круте піке та логічно приземлилася в Серії B. Фаріні довелося оперативно скидати своє дорогеньке Феррарі, якому явно не місце в Серії В. Паоло відправили в оренду в Перуджу. Для того, щоб нашкрябати грошенят на Россі, президент Грифонів Франко Д’Атома зробив справжній прорив для всього італійського футболу. На Апеннінах довший час діяло табу на рекламу, яке не розповсюджувалося на емблему та назву. Так, в роки Другої світової війни, для того, щоб гравців Торіно та Ювентуса не забрали на фронт, їх під свою опіку взяли Fiat та Cisitalia, а логотипи цих компаній замінили на футболках емблеми клубів. Д’Атома в 1979 році підписав угоду з макаронною фабрикою Ponte, що дало можливість скромним Грифонам відвалити захмарний, як для них, мільярд лір за дворічну оренду Россі. Натомість, починаючи з сезону 1979-80 років, на футболках Перуджі з’явилася реклама Ponte.

Однак нічого хорошого з трансферу Паоло в Перуджу не вийшло. Россі грав за Грифонів, спустивши рукави, він вважав, що йому не місце в такому непоказному клубі. Але це були лише квіточки для Паоло. Невдовзі він сам би доплатив, щоб мати нагоду грати за Перуджу. Ягідки для Россі з’явилися навесні 1980 року. Італію без корупції так само важко уявити, як і латиноамериканський серіал без амнезії. Паоло звинуватили в участі в договірному матчі Авелліно-Перуджа. Россі погодився дещо відрегулювати результат даної гри. За це Паоло отримав копійки. Ніхто як слід не зміг пояснити чому Россі погодився на цю авантюру. Адже ті пару сотень тисяч лір явно не могли спокусити Пабліто. Це все нагадувало якийсь фарс, на кшталт того, котрий прекрасно описаний в «Золотому теляті». Коли Шура Балаганов, отримавши від Остапа Бендера потрібні йому для щастя 50 тисяч рублів, вирішив, через любов до мистецтва, підрізати в жіночки сумочку, в якій не було й двох рублів. Можливо, Россі купили двома голами, які на замовлення пропустив захист Авелліно. За цей дубль Паоло отримав трирічну дискваліфікацію, яку згодом скоротили до двох років. «Моя розмова з тими ділками тривала якихось кілька хвилин. Я тоді не мав жодного поняття, в що я вляпався. Коли я отримав вирок, то відчув огиду до футболу. Я хотів залишити Італію, сподіваючись врятуватися від папараці. Найважче було в суботу ввечері. Як це так? Субота, а я не граю. Я не знаю, що таке ломка, але думаю, що тоді відчував щось подібне», – згадував Паоло свої найчорніші часи.

Попри всі проблеми Пабліто, гранди продовжували кружляти навколо нього, логічно припустивши, що рано чи пізно дискваліфікація закінчиться, а Россі все ж футболіст топ-рівня. Сандро Маццола вже майже підписав Россі для Інтера, однак в останній момент форвард зірвався з гачка нерадзуррі. Невдовзі Стара Синьйора знову повірила в Паоло та навіть відвалила за нього мільйон доларів. Тоді більшість футбольних аналітиків лише крутили пальцем біля скроні, показуючи наскільки велику дурницю зробив Ювентус. А ось Паоло пропозиція Старої Синьйори вивела з депресії, він взявся за голову та почав активно тренуватися, сподіваючись набрати форму на останні для нього матчі сезону 1981/1982 років (тоді він не мав жодних сподівань поїхати на чемпіонат світу в Іспанію). «Все змінив дзвінок Боніперті, він назвав мене справжнім ювентіні та сказав, що Стара Синьйора вірить в мене. Також Боніперті порекомендував мені зрештою подорослішати та одружитися з моєю коханою Сімонеттою. У вересні 1981 року я став на рушничок щастя. Безумовно, Сімонетта, Боніперті, Трапаттоні та Беарзот стали головними факторами, які дозволили мені воскреснути на іспанському мундіалі», – розповідає Россі в автобіографії.

2 травня 1982 року Паоло повернувся на футбольне поле. Він прийшов, побачив і переміг. Россі встиг відзначитись у воротах Удінезе, доклавши свою ногу до 20-го чемпіонства б’янконері. Паоло так прокоментував своє повернення: «За два роки я забув, що таке справжній футбол. Ці два роки виявилися напрочуд довгими. Тепер я нарешті знову в ділі». Тоді ж на Пабліто чекав ще один приємний сюрприз – Енцо Беарзот включив його в список гравців, які їхали на чемпіонат світу в Іспанію. Таке рішення тренера вкрай не сподобалося тіфозі, котрі навіть закликали, що слід запхати цьому божевільному наставнику його улюблену люльку в одне місце. «Як можна було взяти Россі, який два роки не грав в футбол, а натомість залишити вдома Пруццо?», – не вгавали папараці.  Рішення Беарзота підтримали Джованні Трапаттоні та Еленіо Еррера. «Клас Россі не можна піддавати сумнівам, він залишається таким самим топ-гравцем, як і раніше, за два роки вимушеного відпочинку він зовсім не здав», – стверджував Трап. А Еррера наголошував, що у Россі в Іспанії мають бути легкі ноги, тоді як в суперників вони будуть забиті після вимотуючого сезону».

Перші матчі Італії на чемпіонаті світу 1982 року лише підтвердили побоювання скептиків. Скуадра Адзурра заледве вилізла з прохідної групи, так і не пізнавши смаку перемоги в протистояннях з Польщею, Перу та Камеруном. А матч з африканцями скидався на договірний. Для того, щоб вийти в наступний раунд, італійцям було достатньо нічиєї 1:1. Мабуть, не варто писати, з яким рахунком завершився цей матч. На Апеннінах тіфозі починали озброюватись яйцями та помідорами, готуючись влаштувати футболістам теплу зустріч. І дійсно, які були шанси в беззубої Скуадри в протистоянні з Аргентиною та ідеальною Бразилією. Однак матч з Аргентиною все змінив. Італійці перемогли 2:1 та після цього повірили в себе. Так розпочалася історія апеннінської Попелюшки. Найбільша ж метаморфоза трапилася з Паоло Россі. В казках часто присутні магічні предмети. Був він і в італійській казці. Ним виявилося намисто, яке подарував Россі один з його друзів. «Він сказав мені: «Одягни його на матч з бразильцями і ти обов’язково заб’єш. Я його купив за кілька песет на одній з вулиць Барселони, старий продавець стверджував, що воно приносить удачу, може, він не збрехав». Воно було з простеньких червоних та білих бусинок, я вирішив спробувати та одягнув його, а тоді я тричі відзначився у воротах селесао. Це був справжній матч століття, сповнений яскравими емоціями від стартового до фінального свистка. Це найважливіший матч в моїй кар’єрі, адже мій хет-трик змусив бразильців плакати».

Очевидно, що до кінця мундіалю Паоло не знімав це намисто та продовжував свої бомбардирські звершення. Два голи в півфіналі з поляками подарували Скуадрі Адзуррі путівку до фіналу. Окрім чарівного намиста, Россі не забув відзначити роль Беарзота в його особистому перевтіленні на іспанських полях: «На мою думку, Енцо – найкращий тренер в історії нашої збірної, це прекрасна людина зі справжніми чеснотами. Він ставився до всіх нас однаково та спілкувався на будь-які теми. Наприклад, зі мною, знаючи мою любов до мистецтва, він часто теревенив про картини. Саме тому я дуже любив своє прізвисько «Пабліто», я відчував себе тезком Пікассо», – згадував Россі.

Напередодні важливих матчів Паоло ніколи не мав жодним проблем зі сном. Проте 11 липня 1982 року все було по-іншому. Россі прокручував в голові свої майбутні дії у фінальному матчі з ФРН. Незважаючи на безсоння, Паоло абсолютно не боявся зустрічі з бундесмашиною, адже після перемог над аргентинцями та бразильцями Скуадра Адзурра не боялася навіть самого чорта. На 57-й хвилині фіналу Тореро (так охрестили Россі іспанські вболівальники) увігнав першу бандерилью в спину німецького бика, а згодом голи Тарделлі та Альтобеллі зламали йому хребта. Паоло так описав свої емоції від тріумфу на чемпіонаті світі: «Мої спогади про той фінал зовсім не пов’язані з моїм голом, насправді, найважливішими для мене були італійські триколори, які майоріли на Сантьяго Бернабеу; побачивши наших тіфозі я зрозумів, що не можу їх підвести. Коли пролунав фінальний свисток, я відчув неймовірне задоволення, адже нам вдалося зробити щасливими мільйони людей. Для мене було великою честю носити футболку збірної. Я відчував, яка відповідальність на мене покладена, а тому ніколи не міг сказати збірній «ні». Я б виступав за неї навіть на одній нозі».