Футбольні мундіалі: від великого до смішного. Частина VІ. Бразилія ховає своїх демонів (1)

Бразильська торсида не чекала нічого хорошого від виступу своєї збірної на чемпіонаті світу в Швеції. Всі прекрасно пам’ятали провали на мундіалях 1950 та 1954 років. Місцеві футбольні чиновники ахіллесовою п’ятою бразильців вважали психологічну вразливість, яка заважала селесао здобути такий жаданий титул. Цікаво, що підчас закордонних турне страх кудись щезав і вони спокійно перемагали найкращі європейські команди. А ось в на мундіалях бразильські леви перетворювалися на беззахисних кошенят. Футболісти знали, що вони є надією всієї нації, адже майже кожен житель країни слухав трансляції з чемпіонатів світу на радіо, а деякі обрані навіть могли дозволити собі вмоститися біля голубого екрана телевізора. Селесао розуміли, що не можуть підвести 60 мільйонів співвітчизників і, звичайно ж, будучи не в змозі впоратися з непосильним психологічним тягарем, залишалися біля розбитого корита. Після кожного мундіалю бразильські надії на футбольну корону танули, наче шоколад на Копакабані. Перед ключовими матчами чемпіонатів світу селесао починала вражати якась дивна епідемія: у одних футболістів болів живіт, інші нарікали на те, що вони не можуть грати в «європейській Антарктиді». Ті ж, хто міг вийти на поле, намагаючись довести, що в них не трясуться коліна, починали грати дуже агресивно. Така брутальність часто вилазила боком у вигляді вилучень. Білі чиновники нарікали на те, що головна проблема криється в місцевому менталітеті – нібито саме темношкірі та мулати не могли впоратися з психологічним тиском. 

Щоб «вилікувати» своїх гравців Бразильська конфедерація футболу звернулася за допомогою до психолога Жоао Карвальяеса. Він мав протестувати селесао та оцінити їхні розумові здібності та психологічну стійкість. Подібні тести він проводив на своїй основній роботі серед водіїв та кондукторів громадського транспорту в Сан-Паулу. Чиновники сподівалися, що психолог допоможе їм виявити тих, в кого затремтять коліна в ключовий момент. При цьому офіційні особи стверджували, що результати тестів будуть лише допоміжним фактором при формуванні складу, який мав вирушити до Швеції. «Якщо гравці дійсно вміють грати в футбол, то провалений екзамен в психолога не завадить їм поїхати на чемпіонат світу». Потенційні збірники проходили тести в клініці Санта Каса в Ріо. Одне з завдань полягало в тому, що футболістам потрібно було намалювати перше-ліпше, що їм спало на думку, а потім витлумачити цей малюнок Карвальяесу.

Чи не найгіршим учнем виявився Гаррінча. Він спіткнувся вже на заповненні анкетних даних. У графі «професія» Мане вивів «спортсмен». Потім бразилець зобразив щось на кшталт сонечка, яке малювали його діти. А коли психолог запитав, що означає ця картина, Мане відповів: це голова мого партнера по Ботафого Кварентіньї. Карвальяес дав вбивчу характеристику Кривоногому янголу: «Розумові здібності – нижче середнього, а рівень агресії рівний 0». Із 123 балів Гаррінча спромігся набрати лише 38.

На думку психолога, його не можна було пускати за кермо автобуса, не кажучи вже про вояж до Швеції. Коли один з журналістів запитав в Мане, чи вважаєте ви себе не надто розумним, той щиро відповів: «Звичайно ж, до Руї Барбози (політик) мені як до неба, але все-таки я не Альтафіні». Ніхто так ніколи і не опублікував результати тесту форварда Палмейраса, що наштовхувало на думку, що Гаррінча на його фоні виглядав Ейнштейном. Ще одним, кого Карвальяес рекомендував «залишити на наступний рік» був Пеле. «Він ще недостатньо сформований, відтак, в будь-який момент може нас підвести. Хлопчина абсолютно не вміє боротися, а ще йому зовсім незнайоме почуття відповідальності, без якого ніяк не стати хорошим футболістом. Отже, я вважаю недоцільним подальше перебування Пеле в збірній».

Важко не погодитися з психологом щодо недостатньої сформованості Пеле, адже йому було лише 17 років.

Через це юнаку було важко потрапити на італійські чи французькі фільми. Він страждав на аерофобію, адже дуже рідко подорожував літаками і, що недивно, дуже боявся цих «залізних птахів». Пеле ніяк не міг звикнути до штанів, оскільки вперше їх одягнув лише в 1956 році, коли перейшов у Сантос. Майбутній король футболу часто був головним об’єктом насмішок для cтарших колег по збірній. Якось вони попросили назвати його фрукт, назва якого починається на U і бразилець, не довго думаючи, випалив: «уливки». Однак, як тільки розпочиналася гра, досвідченим захисникам збірної Бразилії ставало не до жартів, і саме Пеле часто сміявся останнім.

За три дні до виїзду в Європу Бразилія зіграла товариський матч з Корінтіансом. В одному з єдиноборств захисник Мушкетерів Арі Клементе з усієї сили вгатив Пеле в коліно. Юний форвард впав, як підкошений, завиваючи від болю. Колоритний масажист збірної Бразилії Маріо Амеріко не став чекати, поки суддя покличе медиків, а вискочив на поле та, не добираючи слів, видав довгу тираду на адресу бека, найбільш цензурними з яких були: «Що ти накоїв, сучий сину?» Лікар Гослінг оглянув підкованого форварда та заявив, що травма є достатньо серйозною. Коли тренер Вісенте Феола вдесяте запитав ескулапа чи є в Пеле шанси зіграти в Швеції, той нарешті відповів: «Чесно кажучи, вони мінімальні. Але він дуже юний, а тому молодий організм може нас приємно здивувати. Я б не поспішав залишати Пеле вдома, давайте трохи зачекаємо». Наставник погодився з лікарем.

Фігура Феоли не додавала бразильським вболівальникам оптимізму напередодні шведського мундіалю. Торсида звикла до наставників, яким палець в рот не клади, оскільки вони могли відкусити не лише палець, а й цілу руку. Мундіальні попередники Вісенте на «електричному стільці» (тренерська лава збірної Бразилії тоді цілком заслуговувала саме такого епітета) Флавіо Коста чи Зезе Морейра були абсолютною протилежністю Феоли. Журналісти стверджували, що легше витягнути слово з німого, ніж з дона Вісенте. Це породжувало численні байки. Зокрема розповідали, що 150-кілограмового тренера часто розморювало на сонечку, а тому він, як правило, спав на тренерській лаві, а не спостерігав за перебігом подій на полі. Для того, щоб переконати тих, хто не вірив в ці байки, журналісти публікували фото, на яких дон Вісенте сидів на своєму робочому місці з заплющеними очима під час футбольного матчу.

Бразильська преса на вгавала: «В Швеції все буде, як завжди – на нас там чекає чергове фіаско. Чого можна сподіватися від тренера, який замість того, щоб давати вказівки гравцям, безтурботно хропе на роботі». Бразильські чиновники не зважали на ці уколи папараці. Вони не сумнівалися в тому, що Феола знає свою справу. Насправді в тренера були проблеми з серцем. Інколи на Вісенте нападав такий біль, наче його різали ножем по живому. Тоді він опускав голову, закривав очі та чекав, поки стане легше. Це тривало секунд 10-20, та цього було достатньо, аби зробити кілька фото «сплячого» Феоли.

Наприкінці травня під час італійського турне тренер збірної Бразилії знову підняв питання Пеле. Гослінг зауважив, що форварду вже краще, але наразі він не може вийти на поле. Помічники Феоли пропонували відправити юного форварда додому та замінити його Алмірем з Васко да Гама. Сам Пеле теж попросив, щоб його не брали на чемпіонат світу. Але Гослінг наполіг, що в форварда є шанс взяти участь в мундіалі. «При належному лікуванні він зможе допомогти команді в останній грі групового турніру». 2 червня 1958 року збірна Бразилії вирушила до Гетеборгу. Торсида почала масово закуповувати радіоприймачі. Цього разу вболівальники не будували ніяких повітряних замків. Вони прекрасно пам’ятали, чим закінчувалися всі попередні мундіалі. Не додавало торсиді оптимізму й те, що Бразилія потрапила в групу смерті з Австрією, Англією та СРСР. Австрійці в ті часи були дуже потужною силою, з якою потрібно було рахуватися. Англійці, незважаючи на те, що вони давно позбулися свого статусу безсмертних, досі наганяли страх на селесао. А перед матчем з ідеальною радянською машиною в латиноамериканців мали б затремтіти коліна. Найбільші песимісти прогнозували бразильцям 0 очок в трьох матчах.

Чиновники влаштували в Швеції своїм футболістом майже казармовий режим. Правила поведінки включали в себе цілих 40 пунктів. Всіх гравців змусили їх прочитати та підписати, щоб ті потім не вмикали дурня, заявляючи: «Ой. А я нічого не знав». Ось деякі з цих «заповідей». Не можна приходити на сніданок неголеним. Заборонено ходити коридорами готелю в трусах, рушнику, піжамі, сандаліях чи сабо. Не можна палити в спортивному костюмі, знімати який теж, до речі, не можна. Дотриматися останньої заборони виявилося чи не найважче, оскільки лікар Гослінг практично не розлучався з сигаретою. Коли гравці просили ескулапа не палити в їхній присутності, щоб не спокушати їх, він парирував: «Як я можу не палити, адже мені тепер доводиться палити за вас всіх». На цьому «заповіді» не закінчувались. Під час матчів футболки завжди мали бути заправленими в шорти. Розхристаний вигляд не допускався навіть на тренуваннях. Спілкування з журналістами обмежувалося однією годиною після матчів та в день тренувань. Також гравці мали слідкувати за тим, що вони говорять. Футболістам заборонялося читати бразильські газети. Майже як в Булгакова: «Не читайте до обіду радянських газет». Для того, щоб домашні проблеми не відволікали футболістів від досягнення високої мети, їм дозволялося розмовляти по телефону з рідними лише 3 хвилини на тиждень. А листи, які надходили гравцям, попередньо відкривало керівництво бразильської делегації.

Лікар Гослінг пригледів готель «Турист» в  Хіндасі ще в 1957 році. Йому сподобалася ця райська місцина не лише через наявність двох тренувальних полів. Суттєвими бонусами Хіндаса були соснові ліси та озера. Напередодні приїзду збірної Гослінг попросив адміністрацію готелю, аби вони замінили 28 працівниць(покоївок, офіціанток та кухарок) на чоловіків. Лікар прекрасно знав темперамент своїх співвітчизників, а тому розумів, що їм явно впадуть в око місцеві блондинки. Бразилець добре платив, і готель не зміг відмовитись від такої пропозиції. Аж раптом Гослінг виявив проблему, яка видавалася ще більшою. Неподалік від «Туриста» розташовувався острівець, на якому полюбляли засмагати нудисти. Лікар спробував переконати моделей, які представляли колекцію від Адама, одягатися, як нормальні люди, але вони сказали, що ходитимуть так, як звикли. Острів оголених знаходився досить далеко від готелю, щоб нудистів можна було побачити неозброєним оком. Але це не могло зупинити гарячих бразильських хлопців. Вже через декілька годин після поселення вони вирушили в місцевий магазин і озброїлися там біноклями. Першого шведського дня, по завершенні виснажливого тренування, Пауло Амарал, тренер з фізпідготовки, наказав футболістам повертатися додому марш-кидком. Гравці нарікали, адже вважали, що на сьогодні вже й так достатньо попрацювали. Наступного дня, коли Амарал повторив наказ, ніхто не виступив проти. Тренеру навіть видалося, що гравці бігли з превеликим задоволенням. Третього дня тренер виявив причину такої несподіваної ініціативності футболістів. Під час забігу вони «губилися» та бігли на острів нудистів, щоб помилуватися принадами шведських блондинок. Розлючений Пауло зрозумів, що його обвели навколо пальця та відмовився від марш-кидка після тренувань. Тепер бразильцям довелося задовольнятися біноклями. Щоправда, до пори до часу.

В Хіндасі мешкало близько 500 сімей, але влітку в містечко приїжджало кілька сотень молодих і енергійних хлопців та дівчат, які в наметових містечках віддавалися на повну справі революції. Щоправда, сексуальної. В 1958 році в Швеції дівчата, які у 19 років і більше залишалися незайманими, вважалися в своїй сім’ї не цілком нормальними.

Батьки запитували в своєї доньки: «А ти часом не хвора?». Літні кемпінги часто позбавляли дівчат такого невеличкого недоліку, як цнота.

Табір 1958 року мав свою родзинку – два десятки бразильських футболістів на піку форми. Керівництво збірної теж закривало очі на секс-туризм гравців. Футболісти мали вільний час від 13:00 до 19:30, крім днів, у які були матчі, та днів після матчів. Феола в Швеції теж пустився берега. Він заходив в крамницю з солодощами та, не втомлюючи себе ваганнями на кшталт Буриданова віслюка, звертався до продавчині з чарівними словами: «По одній кожного». Діді боявся своєї дружини, як вогню і знав, що вона відірве йому голову, якщо довідається, що її чоловік ходив наліво, а тому не міг дозволити собі відпочивати в товаристві юних шведок. Це ледь не коштувало йому життя. Втомившись сидіти під домашнім арештом в готелі, Діді вирішив поплавати на човні. Раптом плавзасіб перекинувся і бразилець опинився у воді, якої боявся не менше, ніж дружини. На щастя, вчасно нагодився швед, який виявився хорошим плавцем і врятував горе-весляра.

Другу частину матеріалу читайте на Football.ua завтра